Літературний твір у системі культури

У статті літературний твір розглянуто в контексті проблеми збереження й розвитку культурних традицій, зокрема традиції авторської літературно-художньої творчості та читацької співтворчості. Означені традиції характеризуються як засадничі для культури загалом у контексті уявлень Ю. Лотмана про семіосферу як семіотичний простір, що є водночас передумовою й результатом функціонування культури. Перетин діалогічно-комунікативного, естетично-рецептивного та онтологічно-герменевтичного розуміння літературного твору передбачає продуктивний вихід за межі вузького літературознавчого бачення цього феномену, потребує розширення теоретичної сфери його предметизації. Ідеться про усвідомлення особливої ролі художньої літератури та, зокрема, літературних творів, що її репрезентують, у процесі діалогічного саморозкриття творчих особистостей, які потребують художнього висловлення задля реконструкції позиції іншого, необхідного під час художнього пізнання та самопізнання. Розуміння та саморозуміння, досягнуті в процесі діалогічної взаємодії з іншим у просторі літературного твору, стають передумовою такої буттєвої повноти, яка відповідає духовним потребам особистісного розвитку. Крім цього, літературний твір, потенційно відкритий для будь-якої людини, стає перехрестям різних культур та епох, механізмом утворення та оприявнення цілості культури, всеєдності людства, неперервності культуроґенезу.

Висунуто тезу про необхідність повернення до позиції автора, відновлення уявлення про окреслений автором смисловий центр твору. За аналогією з поняттям "Текст", розробленим Р. Бартом, запропоновано вживати поняття "Автор", маючи на увазі сукупність відкритих у безмежність часової перспективи особистісних діалогічних взаємозв’язків автора літературного твору з іншими авторами та читачами. Подібне бачення позиції автора має запобігти симулякризації літературного твору, сприяти збереженню його як культурної цінності, важливого інструменту культуроґенезу.