Репрезентація лінгвокультурного виміру діалектного слова в сучасних лексикографічних виданнях

У статті проаналізовано способи репрезентації діалектного слова в лексикографічних виданнях кінця ХХ – початку ХХІ ст. Насамперед зауважено про динаміку представлення говіркового слова впродовж останніх десятиріч, оскільки у виданнях 70–90-х років минулого сторіччя діалектологи-лексикографи переважно подавали говіркове слово як діалектну одиницю, що має виразний евристичний потенціал і передовсім може бути надійним джерелом для різноманітних діалектологічних студій, зокрема в царині фонетики, лексикології, морфології тощо, оскільки в словниках було вміщено інформацію про варіанти діалектного слова (фонетичні та граматичні), його граматичні параметри, семантику, локалізацію, здебільшого навіть із точністю до населеного пункту, спорадично подано ілюстративний матеріал, який не давав змоги цілком уявити номінований предмет, особливо пов’язаний із використанням його в різноманітних традиціях, віруваннях, обрядах, адже бракувало описовості. Натомість у сучасних діалектних лексикографічних виданнях спосіб репрезентації матеріалу змістився з акцентом на функціонування діалектного слова у зв’язному тексті різного обсягу залежно від мети представлення матеріалу. У сучасних словниках зафіксовано не тільки вказані вище параметри діалектного слова, а і його лінгвокультурне наповнення, подано валентність репрезентованого слова, його культурне осмислення, що дає змогу простежити функціонування говіркової назви з різних позицій, установити культурне тло номінації, виявити емоційне та естетичне наповнення слова. Зроблено висновок про те, що майбутнє української діалектної лексикографії саме за словниками нового типу з максимальною репрезентацією говіркового слова в контексті його функціонування, за словниками-конкордансами.