The Autonomy as an Expression of the Human Being

Стаття зосереджується на автономії, досягнутої людиною з обмеженими можливостями у зв’язку з мережею, яка має зробити уявний проект здійсненним. Міждисциплінарне читання концепції автономії, пов’язаної з ідеєю залежності та незалежності, є важливим у цій мережі. Крім того, представлені можливі автономії, що стосуються сфер людської істоти, які зазвичай вважаються недоступними для людини з обмеженими можливостями, таких як сексуальна сфера, самотність, соціальне життя та робота. Ці аспекти життя належать до зрілості, яку кожна людина бере на себе в певний момент свого життя. Але останнє зазвичай не визнається людиною з обмеженими можливостями, замикаючи їх у вимірі незростання та "вічної дитини". Концепція автономії передбачає залежність. Як нагадує нам аргентинський педагог Мірта Чоклер, "автономії немає без залежності". Усі ми залежимо від оточуючих, дітей і дорослих: у нашому житті ми говоримо про співзалежність чи взаємну залежність. З іншого боку, автономія також означає самоврядування. Це являє собою важливий вимір автономії: волю. У освітній сфері автономія вимагає взаємної участі вихователя та учня, яка характеризується взаємною афективною та емоційною залежністю, в якій воля завжди залишається центральним ядром дій учня, без того, щоб вона скочувала до послуху. Отже, автономія є завоюванням, процесом, у якому вихователь, який піклується про учня, працює над виховними стосунками через довіру, свободу пересування, афективну безпеку, що реалізуються у безпечному просторі, як фізичному так і емоційному, в якому є відкритість до новизни та змін. Для цього потрібно створити середовище, яке вітає бажання учня (особливо в ранньому віці) бути автономним, яке вітає його спроби, які будуть способом навчитися не залежати від дорослого. І для всього цього необхідна невизначена і персоналізована кількість часу.