Синтетизм як специфічний діалог митця із соціумом (на прикладі художнього синтезу в музиці С. Прокоф’єва)

Поглиблено уявлення про проблему синтезу мистецтв, як відображення культурно-історичної цілісності людини-митця, на основі реконструкції формотворчого пошуку в творчості відомого композитора С. Прокоф’єва, що здобув первинну музичну освіту в Україні. Мета статті – аналіз феномену синтезу мистецтв крізь призму цілісності світоглядно-ціннісних основ життя людини і культури конкретно-історичного періоду. Методологію дослідження становлять міждисциплінарний, системний підхід, звернення до феноменологічого, діалектичного, компаративістського методів. Це допомагає реалізувати програму аналізу музики як продукту символічного виробництва та обміну суспільства як явища культурної єдності індивідуальних ціннісних переконань особистості та соціального запиту на формотворчу новизну в умовах соціальної кризи та значних соціальних викликів. При аналізі чинників детермінації творчості митця-новатора у дослідженні застосовано також біографічний метод.

Вказано на своєрідність творчого досвіду С. Прокоф’єва як митця-новатора, що був уродженцем України та долученим до її музичної культури, котрий залучився до формотворчих пошуків К. Дебюсі, М. Равеля та ін. Наукова новизна статті полягає у тому, що визначено феномен синтезу мистецтв в творчості С. Прокоф’єва як естетичну реальність із врахуванням її культурного контексту та соціально-історичних перепитій її детермінації. Доведено, що сценічний синтез у творах С. Прокоф’єва формував особливі музичні образи, в яких формується універсальний синтез експресивного та лірико-поетичного витоків. Іншими словами, популярність митця була зумовлена зверненням до синтезування як своєрідної форми його діалогу із світом, що був на той момент "розгубленим світом" через значну кількість викликів.