Сутнісні характеристики категорії справедливості у контексті методології соціально-філософського аналізу

У статті розкрито атрибутивні ознаки справедливості у площині історико-філософської ретроспективи і методології соціально-філософського аналізу. Метою дослідження є аналіз сутнісних ознак соціальної справедливості та природи виявлення означеного феномена у соціальній реальності. У широкому розумінні справедливість розглядається як базова складова, необхідна для розбудови будь-якої системи соціального управління та функціонування суспільства в цілому. Справедливість постає як особливий порядок взаємодії людської громади, який відповідає гуманістичним та загальнолюдським цінностям і визначається результатом та еквівалентом обміну діяльності та її результатами (Д. Ролз). У площині історико-філософської ретроспективи доповнено розуміння сутнісних ознак справедливості у різні періоди розвитку філософської парадигми. У античній філософії справедливість розглядалася як сутнісна характеристика функціонуванні «ідеальної держави», яка базується на актуалізації таких особистісних чеснот громадян як мужність, мудрість та розсудливість (Платон); як характеристика економічної діяльності людини та її соціального статусу (Аристотель). В утопічній філософії епохи Відродження (Т. Мор, Т. Кампанелла) справедливість інтерпретується у контексті проектів становлення "ідеального суспільства" через справедливий розподіл суспільного добра, демократичні механізми організації влади, турботу громадян про інтереси суспільства, участь жінок у громадському житті та ін. У новоєвропейській філософії відбулося синтетичне поєднання політичних, правових, економічних, комунікативних аспектів справедливості на основі її етичного розуміння (П. Кропоткін).

З’ясовано, що важливе значення у площині соціально-філософського аналізу справедливості має виділення Д. Ролзом двох її ключових критеріїв: на індивідуальному рівні людина має мати рівні права щодо широкого спектру основних свобод, співмірного з подібними свободами для інших; на суспільному рівні справедливість має забезпечуватися через переваги для найменш привілейованих членів суспільства і рівний доступ усіх громадян до робочих місць та державних посад. При цьому порушення засад справедливості може відбуватися умовах суспільно-політичних та економічних криз, дефолтів, військових конфліктів, природних катаклізмів, внаслідок яких виникає дефіцит продуктів і загроза голоду. Факторами, які підважують врівноваженість соціальної системи і руйнують соціальну справедливість належить і егоїстичне прагнення привілейованих класів видавати власні інтереси за суспільні.