Трансформації мотивів релігійної драми в літературі ХХ–ХХІ століть: філософський аспект

У статті розглянуто проблему трансформації мотивів релігійної драми в літературі ХХ–ХХІ століть під кутом зору релігійної філософії, а саме з позиції неотомізму. Поняття трансформації інтерпретовано як перехід до використання смислогенеративних моделей, близьких драмі як роду літератури в контексті візуального повороту в культурі ХХ–ХХІ століть. Актуалізацію дії як формотворчого засобу поряд із явним чи неявним акцентуванням цілісності картини світу тлумачимо як пошук метафізичних підстав для естетичних систем модерну та постмодерну й поетик окремих авторів та їхніх творів. Обґрунтовано філософський аспект прийнятої в науковій літературі інтерпретації релігійної драми як метажанру для літератури ХХ–ХХІ століть. Окреслено універсальний характер родових прийомів і засобів виразності релігійної драми для літератури в умовах візуального повороту.

Естетика літератури між феноменологічним і метафізичним підходами до людської дії може схилятися до коливання (метаксис) між ними, що зумовлює стильову й жанрову відкритість релігійної драми. У вказаному контексті її елементи використовують у традиційних жанрах, а також для переосмислення жанрових, стильових меж репрезентації людської дії в мистецтві назагал та в літературі зокрема. Мотиви релігійної драми (подорож, подолання перешкод, герць, подвиг як стрибок віри, кохання, відчай, зневіра, ненависть, нудьга як екзистенціали людського стану, служіння, жертва) у творчості П. Клоделя, Г. Чубая та Д. Бартелмі представлені зі значними відмінностями, але зі збереженням парадигмальних рис – символізму та метафізичності як указування на остаточну цілісність, не досяжну ані раціонально, ані чуттєво. Універсалізм мотивів релігійної драми інтерпретовано як посутню амбівалентність, яка гранично зближує високе й низьке, профанне та сакральне, пародію й гротеск із пафосом тощо.