"Кулемети й вишні" Вітольда Шабловського: репортаж як пам’ять і пошук

У статті йдеться про особливості реалізації феномену пам’яті в книзі Вітольда Шабловського "Sprawiedliwi zdrajcy. Sąsiedzi z Wołynia" (в українському виданні – "Кулемети й вишні. Історії про добрих людей з Волині"). Зосереджено увагу на механізмах і причинах відмінності української та польської рецепції як загалом книги, так і ситуацій, зображених у ній (читацька рецепція книги; читацька та авторська рецепція подій, зображених в аналізованій книзі та інших джерелах, зокрема в книгах українського історика Івана Пущука), на афективній здатності реципієнта на основі прочитаного творити власний текст зі зміщеними акцентами, які залежать від його досвіду та інших факторів, зокрема проспективної колективної пам’яті, тобто пам’яті на наміри, яка не лише переказує минулі події, але водночас забезпечує шаблон для майбутніх подій та досвіду (К. Тененбойм-Вайнблатт). Ідеться про феномен наративної ненадійності (на рівнях як свідчень безпосередніх учасників подій, так і документаліста, який ці свідчення фіксує) та про ідею "колективної потреби забування" (С. Зонтаґ) як спосіб протидії сучасним конфліктам, що можуть виникнути через історичну пам’ять. З огляду на це в статті проаналізовано одну з центральних документальних історій книги, де йде розповідь про долю Єжи Красовського, офіцера, підполковника Війська Польського, чия біографія вписана в польську історію як взірцево звитяжна, та його сина Яреми Красовського, мешканця росії, який через 60 років після Волинської трагедії вперше познайомився зі своїм батьком.