Проблеми функціонування дитячих будинків на Волині у 1920-х рр.

Метою статті є аналіз стану і проблем функціонування дитячих будинків на Волині в 1920-х рр., розгляд причин їх збільшення та соціальне походження вихованців. На основі актів обстеження дитячих будинків, інших документів виявлено недоліки, що перешкоджали нормальному перебуванню дітей у цих закладах. В умовах більшовицького режиму важливе значення надавалося політико-ідеологічній роботі з вихованцями дитячих будинків та педагогічним персоналом.

Методологія дослідження включає принципи науковості, історизму, авторської об’єктивності, а також загальнонаукові (аналіз, синтез, узагальнення), порівняльний (характеристика стану різних дитячих будинків) та спеціально-історичні (історико-системний (для аналізу структури і функцій цих закладів), історико-типологічний (для виявлення загальних рис функціонування дитячих будинків) методи.

Наукова новизна полягає у комплексному дослідженні та спробі об’єктивного аналізу причин збільшення кількості та проблем функціонування дитячих будинків у цьому регіоні у названий період; залученні до наукового обігу нових архівних документів.

Висновки. Результати Першої світової війни, тривалі військові та політичні протистояння у боротьбі за владу між представниками українських політичних сил, російськими білогвардійцями та більшовиками спричинили значні руйнування та жертви серед цивільного населення. В таких умовах збільшується кількість дітей-сиріт, які опинившись на вулиці, перетворювались на проблему, що потребувала свого вирішення. Дитяча безпритульність мала низку негативних наслідків, серед яких і підвищення криміногенної ситуації. Створення та діяльність дитячих будинків мало стати одним із шляхів розв’язання проблеми. Одночасно, радянськими функціонерами проголошувались нові підходи до виховання, в яких не залишалось місця для родини. Її мали замінити нові «виховні» заклади, в яких готували б «справжніх будівників комунізму». Аналіз стану цих установ лише в одному регіоні, на Волині, підтверджує думку, що радянська влада в 20-х рр. ХХ ст. не спроможна була вирішувати питання утримання та забезпечення якісними умовами проживання значної кількості дітей, серед яких були не лише сироти. Одна із головних причин такої ситуації – відсутність фінансових та кадрових можливостей. Напівзруйновані будівлі без опалення, санітарних приміщень, невідповідною до числа дітей кількості ліжок, відсутність одягу та взуття – типові умови перебування дітей під опікою радянської влади в окреслений період. Наслідками жевріння в подібних умовах були: венеричні захворювання, педикульоз, короста, сухоти – це неповний перелік «дитячих» хвороб вихованців. Але для влади більш важливим завданням було не розв’язання цих проблем, а обов’язковість проведення політико-виховної роботи серед вихованців та персоналу дитячих будинків.