Transformation of Romantic Motifs in J. Schumacher’s Musical Film the Phantom of the Opera

У статті проаналізовано особливості актуалізації елементів художньо-естетичної системи романтизму в музичному фільмі Дж. Шумахера "Привид Опери" (2004), знятому на основі мюзиклу Е. Л. Веббера. Оскільки в основу мюзікла був покладений однойменний роман французького письменника-романтика Гастона Леру, написаний у 1910 році, багатоступенева реінтерпретація дає змогу побачити своєрідну перспективу "кінця століття" – відстежити, як у постмодерній екранізації віддзеркалюються художньо-естетичні зрушення межі ХVIII–ХІХ (становлення романтизму) та ХІХ–ХХ століття (неоромантизм). При цьому ті види мистецтва, з якими пов’язували особливі художньо-естетичні сподівання (театр на початку ХІХ століття, кіно на початку ХХ століття) у музичному фільмі Дж. Шумахера визначають певні стилістичні домінанти, стають маркерами часу, його революційно-катастрофічних змін і морально-естетичних констант.

Якщо в епігонському романі Г. Леру романтична концепція людини й мистецтва зазнає редукції та профанації, у контексті постмодерністського кінонаративу виникає можливість збагатити її художніми напрацюваннями двох століть мистецької еволюції й водночас спростити до універсальної формули. У художньому цілому музичного фільму "Привид Опери" відтворено характерні мотиви геніальних авторів європейського й американського романтизму Дж. Г. Байрона, Е. Т. Гофмана, В. Гюго, Е. А. По. І водночас втілюються ідеали гуманізму, що досягають максимуму в християнській наснаженості класичного реалізму ХІХ століття. Характерне для романтизму протиставлення ідеалу й дійсності, митця й загалу у фільмі знімається. Мистецтво та життя взаємодіють, створюючи передумову для взаєморозуміння й гармонізації, виходу за межі трагічних суперечностей буття. Завдяки означеній взаємодії реальність відкриває нові можливості, а мистецтво постає як простір порятунку, відновлення побудованих на любові взаємин між людьми.