Українська еміграційна література як історико-культурний феномен: проблеми, напрями та перспективи дослідження

Статтю присвячено основним проблемам, напрямам і перспективам дослідження української еміграційної літератури ХХ століття. Зокрема, розглянуто історію її вивчення як окремої наукової проблеми, проаналізовано основні напрями, акцентовано на найважливіших наукових здобутках у її дослідженні. На основі аналізу праць українських літературознавців і критиків – як еміграційних, так і материкових, – присвячених різним аспектам дослідження еміграційної літератури (історико-літературним, теоретичним, методологічним), висловлено деякі зауваги про особливості її розвитку, відмінності від інших – діаспорної, експатріантської літератур, а також співвідношення цих близьких за змістом, та не тотожних між собою понять. Проаналізовано риси, які внутрішньо зближують еміграційний і материковий літературні процеси, підкреслюено їхні розбіжності й моменти взаємодії, акцентовано на складності й суперечливості цієї взаємодії. Висловлено думку про доцільність розгляду взаємин материкової й еміграційної літератур як метрополії та периферії й водночас як конкурентних культурних монополій. Один з аспектів розвідки присвячено питанню про переваність і спадкоємність еміграційної літератури як такої, що розвивається не через зміну поколінь, як література материкова, а через "хвилі", які впливають на її зовнішні контури та внутрішній рух. Наголошено на значущості того історико-культурного, морально-етичного й естетичного досвідів, які українська еміграційна література внесла в історію й канон загальнонаціональної, ідейно, жанрово та тематично розширивши їх. Обґрунтовано важливість теоретичної й історико-літературної концептуалізації української еміграційної літератури ХХ ст., потребу комплексного наукового підходу, який став би теоретичною підвалиною для майбутніх досліджень.