Оніми з коренем крас- (красн-): у пошуках ідентичности та традиції

У статті розглянуто оніми з коренем крас- (красн-) на матеріалі Лексичних картотек українських історичних словників, які зберігаються у відділі української мови Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, та опублікованих лексиконів: "Словника староукраїнської мови ХІV–ХV ст." (Київ, 1977–1978), "Історичного словника українського язика" за ред. Є. К. Тимченка (Харків, Київ, 1930, Т. 1), "Словника української мови ХVІ – першої половини ХVІІ ст." (Львів, 1994-2017, Вип. 1–17).

Проаналізовано такі ономастичні класи: антропоніми, топоніми зокрема, ойконіми, мікротопоніми, гідроніми, мікрогідроніми, які найчастіше засвідчено в ділових пам’ятках з різної території України та поза її межами (Греція, Румунія). Багату антропонімну лексику зафіксовано в документах Львівського ставропігійського братства.

Основну увагу звернено на структуру та словотворчу будову цих назв. Відзначено, що в історичних джерелах досліджуваного часу переважають одночленні антропоніми, натомість топонімійні назви здебільшого – двочленні. Складні утворення фіксуємо в таких ономастичних класах: антропонімах, ойконімах, у яких першим компонентом виступає атрибутив із коренем крас-(красн-), а другим – апелятив. Однією з продуктивних конструкцій тогочасної топонімійної системи є модель "прикметник+іменник", яка демонструє один із шляхів виникнення українських онімів.

Багату палітру виявляють мікротопонімійні найменування (назви полів, лісів, гаїв, лук, урочищ, гір, угідь тощо), мотиваційними ознаками яких є ʻколір ландшафтуʼ та ʻкрасаʼ – "властивість чогось гарного".

У статті максимально проілюстровано вживання досліджуваних найменувань у писемних джерелах ХІV–ХVІІІ ст.

Приділено також увагу функціонуванню найменувань із коренем крас- (красн-) на сучасному етапі. Виявлено, що такі назви демонструють традиційність і самобутність у розвитку ономастичної спадщини.