Is dialogue possible in the post-truth era? (Media philosophy and social and communication studies)

Предметом дослідження є постправда як явище сучасних медіа та можливість діалогу в умовах семантичного плюралізму. Методологія роботи ґрунтується на роботах представників комунікативної та наративної філософії з використанням методологічних принципів деконструкції та методології аналітичної філософії. Мета дослідження полягає в аналізі можливості діалогу учасників медіа в медіадискурсі епохи постправди. У статті встановлено, що неправда в епоху постправди імітує правду за рахунок формальної правильності висловлювань. За цих умов діалогічність комунікації має формалізований характер. Діалог в таких умовах є не тільки формою самовираження за рахунок Іншого, а й для проголошення і повторення наративів, які часто мають пропагандистський характер, та для імітації реальності.

В епоху постправди у медійному дискурсі альтернативи постають як складова інформаційного шуму, невпинний потік інформації на додаток до основного масиву інформації, що часто ускладнює доступ людини до інформації. Участь у комунікативних процесах за цих умов позначається зміною напрямку поведінки комуніканта, руху від констатації істини щодо певної сфери природної або соціальної реальності до пошуку інформації заради самої процесуальної дії. І навпаки, під впливом інформаційного шуму діалоги, які ведуться з метою вивчення різних точок зору, спрямовані не для взаємозбагачення учасників діалогу, а ґрунтуються на тому, що "у кожного своя думка", навіть якщо вона не відображає об’єктивної реальності. Такий діалог постає як симулякр, у якому відбивається велика кількість думок і позицій, без їх спрямованості на розуміння предмета і змісту комунікативного акту.

Діалогічна комунікація за цих умов передбачає маніпулятивний характер, перетворюючись із суб’єкт-суб’єктних відносин на суб’єкт-об’єктні, де об’єкт не володіє свободою, сприймаючи інформацію як "квазі-правду". Відповідь на будь-який запит формується на установці не пошуку істини, а задоволення "набутими" знаннями, визнання їх у якості "квазі-правди", отримання додаткових аргументів, які дозволять останній здобути статус бездоказової переконаності у правді.