Інститут городничого / поліцмейстера в системі управління Російської імперії кінця ХVІІІ — 60-х рр. ХІХ ст. (на матеріалах Волинської губернії)

Мета статті – висвітлити функціонування інституту городничого / поліцмейстера з кінця ХVІІІ ст. і до реформи місцевої поліції 1862 р.

Наукова новизна. Зроблено висновки про індивідуальний підхід щодо призначення городничих / поліцмейстерів у міста, де визначальним фактором були стрімкий економічний розвиток, чисельність населення тощо. Проаналізовано повноваження цих чиновників і специфічні завдання у Волинські губернії. Зроблено аналіз кадрового забезпечення, підраховано тривалість перебування на службі та можливості кар’єрного зростання.

Висновки. Упродовж першої половини ХІХ ст. верховна влада шукала дієвих механізмів управління містами з огляду на їх зростаючу роль в економічному житті імперії. Результатом стало прийняття цілої низки законів, які регулювали функції городничого / поліцмейстера та підходи до їх призначення. Вони мали широкі повноваження у сферах міського будівництва, забезпечення продовольством, боротьбі з епідеміями, але переважаючими завжди були поліцейські функції. Врешті, було прийнято рішення про реорганізацію місцевої поліції, в якій городничому не знайшлося місця, на відміну від поліцмейстера, потреби в яких обґрунтовувалися неоднаковим розвитком міст.

У внутрішніх губерніях такі (поліцмейстерські) призначення були екстраординарними, на відміну від Волинської губернії, де управління містами потребували особливого нагляду з боку влади, зважаючи на приватновласницький характер повітових центрів, урегулювання проживання єврейського етносу, залишків магдебурзького права і чисельного розташування військових, що вимагали додаткового контролю з боку влади.

Саме в інтеграційних намірах цим чиновникам відводилась ключова роль – найширші повноваження у місті, найближчі до населення, особливо там, де не було ні магістрату, ні міських дум. Це відобразилося на кадровому забезпеченні корпусу городничих / поліцмейстерів. Перевага надавалася колишнім військовим, для яких ця посада могла стати своєрідним кар’єрним трампліном: від колезького асесора до надвірного радника. Тривалість служби у різні періоди коливалась від 3,3 до 4,6 років. Щоб чиновник не «засиджувався» на одному місті і не «обростав» знайомствами, влада вдавалась до частих кадрових перестановок. А за результатами ревізії сенатора Ф. Сіверса відбулася повна заміна всіх чиновників, що свідчить про гнучку політику в управлінні захопленим краєм.