Структура людського досвіду Дж. Локка: гносеологічний аспект учення

Наприкінці XVII – першій половині XVIII століття актуалізується істотний переворот філософського мислення у намаганні пояснення реального змісту об’єктивного наукового пізнання. Одним з найавторитетніших та найвпливовіших філософів цієї доби став Дж. Локк – автор цілісної філософської системи, в якій органічно поєдналися теорія науки, ліберальна політична доктрина, концепція свободи совісті, педагогічні та економічні погляди. Дж. Локк як продовжувач матеріалістичної традиції, започаткованої Ф. Беконом, став на шлях ретельного аналізу і систематизації пізнавальних можливостей людини. Головним філософським твором дослідника є "Досвід про людське розуміння" (1690), в якому він подає системний виклад своїх гносеологічних поглядів і містяться деякі пояснення емпіричної філософії. Англійський учений виступив із спростуванням платонівсько-картезіанського вчення про вроджені ідеї. Ідеї, підкреслював він, набуваються у досвіді й аж ніяк не є вродженими. Душа дитини – це "чиста дошка" (tabula rasa), що наповнюється змістом завдяки досвідові. Мислитель розрізняв два різновиди досвіду – зовнішній (здійснюється як чуттєве сприйняття зовнішніх предметів) та внутрішній (шляхом рефлексії (самодіяльності душі), тобто шляхом спостереження, якому розум підпорядковує свою діяльність та способи її виявлення). Його ідея про те, що найважливішою гносеологічною основою дослідження наукових проблем виступає насамперед вивчення наших пізнавальних здібностей, меж людського пізнання, особливостей осягнення істини та об'єктивного знання про навколишню реальність є підставою для постановки та вирішення актуальних проблем теорії пізнання в сучасній філософії.