Рух "нової теології" під час та після Другого Ватиканського собору

У статті акцентовано, що одним із вагомих показників ідейного впливу з боку nouvelle théologie на перебіг Собору стала посутньо нова богословська мова, використана при написанні головних документів, а також рецепція учасниками Собору еклезіології Містичного Тіла, яка була детально розроблена у 1930–1940-х рр. Анрі де Любаком і робила першорядний наголос на сакраментальному розумінні сутності Церкви. Сукупність таких чинників як екуменічна відкритість Собору, його готовність до діалогу із сучасним секулярним світом, виразні феноменологічні, екзистенціалістські та персоналістичні інтонації соборних документів – все це дає вагомі підстави стверджувати про істотну суголосність між дієвцями Собору та програмою nouvelle théologie.

Важливою складовою статті є детальний аналіз ревізії А. де Любаком своїх попередніх умонастроїв, яка була здійснена ним після завершення Собору. Прикметно, що цій емблематичній для nouvelle théologie постаті йшлося про надмірний конформізм післясоборної Церкви. Де Любак навіть розгледів некритичне вплетення в текст душпастирської конституції Gaudium et spes тез щодо припустимості геґельянських, марксистських та навіть ніцшеанських ідей, що значною мірою підважувало усталені патерни церковного мислення, розмивало унікальну ідентичність Церкви та релятивізувало Традицію. Основними проблемними тенденціями де Любак вважав некритичне захоплення історико-критичною протестантською екзегетикою, вихолощення й витіснення незглибимої християнської любові поверховою емоційною сентиментальністю, а також дрейфування деяких теологів убік індиферентного адогматизму.

У завершальній частині цієї розвідки окреслено ідейну спрямованість двох базових напрямів післясоборного католицького богословствування, кожен із яких заснував свій науковий часопис для увиразнення власних позицій. Колектив журналу Concilium (1965) обстоював необхідність впровадження динамічних інновацій, сміливого винахідництва та рішучих змін, які, на думку редакції, були легітимовані рішеннями Собору. Натомість засновники журналу Communio (1972) були поборниками контрсекулярного мислення в рамках біблійно-патристичної традиції з опертям на древньоцерковну тринітарну онтологію. Також у статті здійснено стислий аналіз теорії про вплив "нової теології" на формування латиноамериканського богослов’я визволення.