Марокканський світ у жіночому подорожньому письмі

У статті з’ясовано, що в західноукраїнській літературі міжвоєнного двадцятиріччя спостережено інтерес до подорожніх описів, різних форм візуалізації Іншого й фіксації побаченого. Жіноче подорожнє письмо цього періоду представлено доробком Софії Яблонської й Олени Кисілевської, які в подорожніх описах поєднали о-мовлення Іншого та його світу з потенціалом фотографії. Установлено, що спільним для них у подорожньому досвіді стало французьке Марокко, проте в подорожньому письмі авторки занотували відмінну рефлексію марокканського світу. Для Софії Яблонської кількамісячна подорож була екзистенційним проєктом. Мисткиня пізнавала східне, спираючись на власний "досвід світу" і фокусуючись переважно на автентичних елементах марокканського світу. Від першого дня подорожі вона розповідає про своє "оп’яніння" Марракешем, на центральній площі якого юрба щоденно отримувала безліч пропозицій утамувати жагу дійств, видовищ і радощів. За зверхньою вбогістю арабського світу Софія Яблонська розгледіла його багатства, жагу життя, кольорову феєрію, гостинність. Аргументовано, що модус східного вона розкриває через сексуальність жінки, тому її письмо "свого роду авторське “поетичне кіно” нон-стоп" (О. Забужко), у якому представлено асамбляж жіночих образів. У її о-мовленні світу превалює "жива обсервація" (М. Рудницький) та "“апетитний” стиль" (О. Дніпровський). Констатовано, що заохочена оповіддю своєї попередниці Олена Кисілевська воліла теж пізнати "чар" екзотичної країни, але обрала відмінну стратегію подорожування. Дбаючи про комфорт кількаденної подорожі, вона скористалась туристичною пропозицією й водночас втрапила в пастку "інструкцій-обмежень" провідника та орієнтальних кліше. У її описі східного превалює нужденність, бідність, бруд, "муравлисько" маси людей, неволя арабської жінки, а також усвідомлення того, що ще залишилося щось непізнаним, загадковим і таємничим. У подорожньому письмі авторок потрактовано "прозору блакить неба" Софії Яблонської та "шафірове небо" Олени Кисілевської як метафори марокканського світу.