Народні повір’я, прикмети, забобони в діалектних текстах східної Слобожанщини

У статті на прикладі діалектних текстів, записаних у межах українських східнослобожанських говірок, розглянуто лексику на позначення народних повір’їв, прикмет, забобонів. Наголошено, що окреслена тема неодноразово ставала об’єктом мовознавчих студій, зокрема діалектологічних. Актуальність статті авторка вбачає в збереженні відомостей про зазначений говірковий масив, зважаючи на неможливість його системного опрацювання на сучасному етапі. Фактичний матеріал, використаний у розвідці, було поділено за тематичним принципом на три групи: тексти про народні повір’я та прикмети, пов’язані з віруванням людей у демонологічних істот і потойбічні сили; тексти, присвячені прикметам і забобонам, що стосуються традиційного сімейного укладу; тексти з повір’ями, у яких розповідають про свята календарного циклу.

Під час дослідження визначено, що діалектні тексти є носіями цінної інформації, оскільки допомагають науковцю отримати найбільш вичерпні відомості про духовну культуру українського народу: установити природу різноманітних прикмет, забобонів, з’ясувати інформацію про сюжетний план повір’їв, ритуальних та магічних дій, їхнє семантичне наповнення, одержати уявлення про символіку родинних звичаїв тощо. У процесі аналізу акцентовано на істотній ознаці діалектних текстів – інформативності, за допомогою якої можна здійснити аналіз рівня міфологічного сприйняття мовцями навколишнього світу, оскільки сучасні діалектоносії здебільшого не розглядають відомості зі своїх розповідей як істинні та реальні, часто називаючи свої історії повір’ями або легендами.

Перспективу розвідок авторка статті вбачає в опрацюванні діалектних текстів, пов’язаних із життям і побутом східних слобожан.