Дотримання принципу правового забезпечення свободи совісті в законі України про перейменування релігійних організацій

Стаття присвячена правовому аналізу Закону України "Про внесення змін до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об’єднань), що входять до структури (є частиною) релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України" (№ 2662-VIII від 20 грудня 2018 року). Акцентовано увагу на сильних та слабких сторонах законодавчого акту, відповідності Конституції України, а також на тому, яких результатів було досягнуто від його реалізації. Підкреслено, що обмеження конституційного права свободи сповідувати релігію допустиме за умови переслідування легітимної мети, співмірності запровадженого обмеження очікуваній меті та необхідності застосування встановленого обмеження в демократичному суспільстві. Наголошено на наявності політичного чинника, який вплинув на прийняття та реалізацію Закону України № 2662-VIII від 20 грудня 2018 року. Зазначений закон відповідав потребам часу, але ні суспільство, ні держава повноцінно не зрозуміли його мети. Відсутність численних зафіксованих фактів поширення проросійської пропаганди духовенством ставили під сумнів доцільність внесення змін до законодавства. Суспільство не було проінформовано, як назва релігійної організації може вплинути саме на стан національної безпеки та суверенітету України. Українська православна церква (Московського патріархату) володіла достатнім матеріальним ресурсом і політичним впливом, аби блокувати реалізацію таких змін в законодавстві. Зазначено в чому саме цей Закон України є недосконалим та які недоліки потрібно врахувати під час підготовки майбутніх законодавчих ініціатив щодо забезпечення свободи совісті та віросповідання.