Словотвірні моделі індивідуально-авторських прикметників в українській поезії XX століття: типізація та тенденції розвитку

У статті порушено питання комплексного опису індивідуально-авторських прикметників (ІАП) в українській поезії ХХ ст. як маркерів ідіостилю. На матеріалі "Словника індивідуально-авторських прикметників в українській поезії ХХ–ХХІ сторіч" (Луцьк, 2017; понад 5100 одиниць) здійснено системну класифікацію продуктивних словотвірних моделей ІАП: суфіксальної, префіксальної, префіксально-суфіксальної, а також моделі складання основ. Показано, що словотвір авторських ад’єктивів забезпечує експресивність і нестандартність образу. Доведено домінування композитів (близько 80 % від масиву ІАП), активне формування ступенів порівняння (і від відносних прикметників) та функціювання префіксально-суфіксальних дериватів, утворених на базі прийменниково-іменникових конструкцій. Аналіз показує, що такі прикметники функціюють як ефективний засіб інтенсифікації художнього образу, сприяють розширенню семантичних полів та відображають індивідуально-стильові пошуки митців.

Авторська увага зосереджена на виявленні словотворчих стратегій, які використовували поети для творення експресивних та образних авторських прикметникових форм, що виконують важливу стилістичну функцію в структурі поетичного тексту. Тенденції розвитку ІАП простежено в діахронії: для авангардизму 1920-х років характерні експерименти зі словотвором, доба соцреалізму позначена певною уніфікацією та ідеологічною заангажованістю, шістдесятництво – інтенсивним оновленням поетичної мови й формуванням нових моделей, а постмодерн – грою з мовними формами та іронічним переосмисленням традиційних структур.

Зроблено висновок, що авторські прикметникові новотвори становлять своєрідну лабораторію словотворчих експериментів, завдяки чому українська поезія ХХ ст. збагатила мовну систему новими виражальними ресурсами. Практичне значення результатів полягає в можливості їхнього застосування в подальших лексикографічних, стилістичних та зіставних студіях.