Конотація як багатогранний феномен лексичної семантики у контексті стилістичного аналізу

Статтю присвячено комплексному аналізові конотативних компонентів лексичного значення слова та проблемі їх чіткого розмежування в межах сучасної стилістичної семантики. У центрі дослідження перебувають чотири основні різновиди конотації – емоційна, експресивна, оцінна та функційно-стилістична, що в мовленнєвій практиці здебільшого реалізуються в тісному взаємозв’язку й нерідко сприймаються як взаємозамінні. Обґрунтовано тезу про те, що ототожнення або нечітке розмежування цих компонентів ускладнює опис семантичної структури слова й знижує точність інтерпретації мовленнєвих і стилістичних ефектів у тексті.

У статті систематизовано основні наукові підходи до вивчення конотації в працях вітчизняних і зарубіжних мовознавців, окреслено еволюцію уявлень про конотативне значення в межах структурно-семантичної, функційно-прагматичної, когнітивної та дискурсивної парадигм. Наголошено на динамічному й контекстуально зумовленому характері конотації, актуалізація якої відбувається в комунікації та визначається інтенціями мовця, соціальними ролями комунікантів і специфікою мовленнєвої ситуації. На матеріалі англомовної лексики й художніх текстів продемонстровано, що навіть стилістично нейтральні слова в конкретному контексті можуть набувати виразних емоційних, оцінних або експресивних відтінків, впливаючи на тональність і прагматичний ефект висловлення, тоді як стилістично марковані лексичні одиниці здатні змінювати або послаблювати своє первинне конотативне забарвлення залежно від комунікативної ситуації.

Запропоновано критерії диференціації емоційного та експресивного компонентів значення на підставі аналізу комунікативної спрямованості мовлення, а також уточнено характер співвідношення лексичного й стилістичного значень слова в структурі лексичної семантики.