Релігійний дискурс у соціокультурному просторі сучасності як лінгвістична форма сакральної комунікації

У статті здійснено релігієзнавчий аналіз релігійного та теологічного дискурсів як взаємопов’язаних форм сакральної комунікації, які функціонують у межах конфесійного соціокультурного простору. Релігійний дискурс інтерпретується як багатовимірна комунікативна практика, спрямована на трансляцію, збереження й інтерпретацію сакрального досвіду, формування ціннісних орієнтацій і відтворення конфесійної ідентичності. Обґрунтовано, що змістовою складовою релігійного дискурсу є сакральний текст, який виконує регулятивну, символічну та інтегративну функції, окреслюючи межі доктринального тлумачення. Встановлено, що цей тип дискурсу вирізняється структурованою моделлю комунікативної взаємодії, впорядкованим розподілом функцій між його суб’єктами, інтеграцією вербальних і невербальних семіотичних форм, домінуванням віри як способу пізнання над раціонально-дискурсивним знанням, а також виразною орієнтацією на формування переконань і ціннісних установок. Акцентовано його жанрову диференціацію та функціональну багаторівневість, яка охоплює як загальнокомунікативні, так і сакральні функції. Теологічний дискурс охарактеризовано як структурний різновид релігійного дискурсу, що зосереджений на систематизації, концептуалізації та аргументованому обґрунтуванні догматичних положень. Його функціонування пов’язане з раціональною рефлексією над віровченням, термінологічним упорядкуванням доктринальних смислів і логічною впорядкованістю богословських позицій. Провідною ознакою теологічного дискурсу визначено аргументованість, яка реалізується в емоційно-екзистенційному та раціонально-дискурсивному вимірах і ґрунтується на зверненні до Святого Письма та Святого Передання як авторитетних джерел істини. Окреслено місце теолінгвістики як міждисциплінарного напряму, спрямованого на вивчення мовних механізмів репрезентації релігійного досвіду й теологічної рефлексії. Наголошено, що аналіз релігійного та теологічного дискурсів поглиблює розуміння процесів сакралізації мови, інституціоналізації віровчення та формування ціннісних структур релігійної свідомості, сприяючи розвитку теоретико-методологічних засад сучасного релігієзнавства.