Мислення у вимiрах некласичної логiки

Стаття присвячена аналізу мислення як когнітивного процесу, що не зводиться до принципів класичної бінарної логіки та потребує залучення некласичних логічних підходів для релевантної психологічної інтерпретації. Обґрунтовується положення про те, що природне мислення людини характеризується багатозначністю, неповною визначеністю, контекстуальною чутливістю та локальною сприйнятливістю, що робить його малопридатним для оцінювання у категоріях «істинно / хибно». Показано, що поряд із дедуктивно-індуктивними операціями мислення активно використовує абдуктивні стратегії, евристики й інтуїтивні приналежності, особливо в умовах інформаційної невизначеності. Описано авторську «Методику текстуальних розривів» як інструмент дослідження процесуальних і змістових характеристик мислення. Методика ґрунтується на реконструкції неповного наративу та дозволяє аналізувати логіко-смислові зв’язки між фрагментами тексту без жорсткого обмеження єдиної правильної відповіді. Запропоновано типологію п’яти базових змістових зв’язків (імітаційність, алогічність, аморфність, логічність, ефазивність), побудованих за принципом когнітивної ієрархії. Обґрунтовується доцільність дво- та багаторівневої оцінки смислового продукту із застосуванням принципів нечіткої та параконсистентної логіки. Нечітка логіка використовується для фіксації градуальної належності смислового зв’язку до кількох типів одночасно. Параконсистентна логіка дозволяє оцінити ступінь впевненості та сумніви щодо отриманих експертних оцінок. Запропоновано низку інтегральних показників (структурованості, конструктивної визначеності, гібридності, ентропії та впевненості оцінки), що формують пілотну метрику структурної змістової нечіткості. Зроблено висновок, що поєднання класичної, нечіткої та параконсистентної логіки забезпечує більш повне та валідне психологічне оцінювання мислення, дозволяючи виявити ядерні змістові структури, їхню варіативність та невизначеність.