Процес розвитку синдрому вигорання жінок, які працюють у закладах освіти

Мета - провести теоретичний аналіз наукових джерел, що характеризують процес розвитку синдрому вигорання жінок, які працюють у закладах освіти.

Розвиток емоційного вигорання є індивідуальним і визначається відмінностями в емоційно-мотиваційній сфері, а також умовами, у яких перебігає професійна діяльність фахівців закладів освіти. Особливий акцент зроблено на зміні психоемоційного стану жінок, які працюють у закладах освіти, у контексті сучасних викликів в Україні з огляду на тривалий стрес, пов’язаний із бойовими діями. У вчителів і викладачів закладів вищої освіти в синдромі «емоційного вигорання» домінують сформовані симптоми резистенції. Слід використовувати експрес-діагностування неврозу, що передбачає вимірювання соматичних і психічних симптомів при вигоранні освітян (порушення зору, мовлення, тремтіння рук, скарги на роботу серця і органів дихання, важкість контактів, різноманітні страхи, що становлять основні ознаки синдрому вигорання). Вирізняють фізичні симптоми (тремтіння, хвороби серцево-судинної системи та ін.); соціальні симптоми (неможливість контактів із соціумом, відчуття ізоляції, нерозуміння оточуючих, відчуття нестачі підтримки з боку сім’ї, друзів, колег); емоційні симптоми (тривога, страх, посилення ірраціонального занепокоєння, нездатність зосередитися).

Психологічними чинниками емоційного вигорання педагогічних працівників є низька мотивація до успіху (або навпаки, занадто високий рівень мотивації до досягнення мети), високий рівень мотивації до захисту (або навпаки, дуже високий рівень мотивації до уникнення невдач). Емоційне вигорання належить до соціальної групи симптомів (низької соціальної активності, падіння інтересу до дозвілля, захоплень, соціальних контактів, що обмежуються роботою, та інші).