Транскомунікація та екзорцизм. Голос як свідок

Предметом статті є деякі аспекти транскомунікації та її зв’язок з літературою, зокрема метатекстуальною природою транскомунікаційних властивостей стенограми обряду екзорцизму як матеріалу для вивчення феномена електронного голосу (далі – ФЕГ) – терміна, який вживають для опису даних, отриманих за допомогою використання електронних пристроїв і технологій під час спілкування з духами або сутностями з потенційно існуючих сфер або вимірів. Проблема дослідження полягає в самій сутності форми паранормальних явищ, яка передбачає спроби ідентифікувати та інтерпретувати повідомлення, зображення чи інші форми зв’язку з метареальністю. Мета статті – методологічне вивчення транскомунікації як суперечливої галузі, не визнаної науковою спільнотою через брак емпіричних доказів на підтримку існування потойбіччя й/або спілкування такого зразка. Багато скептиків стверджують, що транскомунікативний досвід можна пояснити природними явищами – електромагнітними перешкодами або схильністю виявляти значущі моделі у випадкових подразниках, а тому безліч прикладів ФЕГ ігнорують як недостовірні. Дослідники ж паранормальних явищ підходять до транскомунікації теж зі значною долею скепсису та з обережністю і визнають, що ця наукова галузь досі є спекулятивною, а тому результати пропонованого дослідження мають перспективу для подальшого вивчення цього надскладного явища. Новизна статті полягає у вивченні можливості літературознавчої інтерпретації транскомунікації з позицій метатекстуальності та є першим дослідження такого ґатунку в україномовному академічному дискурсі.