Емпіричне дослідження стану звуковимови у дітей дошкільного віку: методичні засади й підходи до аналізу діагностики

У публікації обґрунтовано теоретико-методичні засади та підходи до емпіричного дослідження стану звуковимови у дітей старшого дошкільного віку (5–6 років) із мовленнєвими порушеннями. Доведено, що комплексне оцінювання вимови має спиратися на аналіз узгодженої роботи моторного, сенсорного, регуляторного й когнітивного механізмів, виявляючи конкретну неспроможну ланку мовленнєвої діяльності. Охарактеризовано чотирикомпонентну діагностичну програму, яка охоплює вивчення будови артикуляційного апарату, стану артикуляційної моторики (точності, плавності та здатності утримувати позу), безпосередньої вимови у різних мовленнєвих умовах (від ізольованого повторення до спонтанного мовлення), а також рівня фонематичного сприймання та мовленнєвого дихання.

Розкрито значення поєднання кількісного та якісного вимірів аналізу, що передбачає класифікацію помилок за їхнім характером (заміни, спотворення, пропуски) і ступенем стабільності. Зіставлення вимови в ізольованій формі та у зв'язному мовленні дозволяє оцінити рівень автоматизації мовленнєвої навички. Наголошено, що порівняльний аналіз результатів обстеження між окремими блоками діагностики дає змогу розмежувати первинні причини труднощів та визначити диференційований зміст і послідовність подальшої корекційно-розвивальної роботи.