Резилієнс та формування резильєнтності майбутніх медиків у процесі фахової підготовки: методичний аспект діяльності викладача

У статті представлені результати дослідження рівня резильєнтності (стресостійкості) студентів 4 курсу медичного факультету у порівнянні зі студентами 4 курсу стоматологічного факультету Буковинського державного медичного університету. Досліджено вплив навчальних стресогенних чинників, зокрема високого когнітивного навантаження, швидкого темпу навчання та ризику раннього емоційного вигорання на психологічний стан студентів.
З метою комплексної оцінки рівня резильєнтності, адаптивних механізмів реагування на стрес та психологічного самопочуття студентів у контексті їх навчальної діяльності, застосовано Шкалу сприйнятого стресу (PSS) (0-40), Шкалу психологічного дистресу Кесслера (K10), Шкалу життєстійкості Коннора-Девідсона-10 (Connor–Davidson resilience scale-10) та Тест на тривожність GAD-7.
Автор розглядає резильєнтність не як статичну рису, а як динамічний процес, що піддається тренуванню. Продемонстровано ефективність використання деяких технік (Цигун, пранаяма) у формуванні резильєнтності за допомогою розвитку усвідомленості (майндфулнес), позитивного впливу на автономну нервову систему, покращення фізичного стану організму і зниження рівня стресу.
Підкреслена важливість інтеграції різноманітних практичних технік з розвитку резильєнтності студентів-медиків у навчальний процес, що є частиною комплексної роботи викладача медичного ВНЗ зі студентами, яка дає можливість підготувати стресостійкого фахівця, здатного підтримати власне здоров’я та адаптуватися до роботи у стресових умовах. Актуалізовано важливість формування навичок емоційного саморегулювання та стрес-менеджменту за допомогою технік релаксації. Зазначено, що сформоване у майбутніх лікарів вміння покращувати якість життя, створювати умови для підтримки власного психічного здоров’я і піклуватися про себе є вкрай необхідним для підвищення професійної ефективності та адаптації.